УТО́МНО (ВТО́МНО).

1. Присл. до уто́мний. Мати раптом спитала: — Що це ти швидко так вернувсь? — Нічого не вийшло, — утомно сказав батько (Головко, І, 1957, 116); * Образно. Налилося І втомно бригадиру на плече Злягає огрядне, важке колосся (Мисик, Верховіття, 1963, 29).

2. у знач. присудк., сл. Про відчуття утоми ким-небудь. В Петербурзі було мені добре і цікаво, тільки трошки втомно (Л. Укр., V, 1956, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 516.