УТО́МЛЮВАТИСЯ (ВТО́МЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся і рідко УТОМЛЯ́ТИСЯ (ВТОМЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УТОМИ́ТИСЯ (ВТОМИ́ТИСЯ), омлю́ся, о́мишся, док., без додатка, чим, від чого або з інфін. Доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися. Їм доводилось часто зупинятися, бо слабий утомлювався й потребував спочинку… (Коцюб., І, 1955, 359); Ішов я, ішов і не оглядався, і не втомлявся (Вовчок, VI, 1956, 229); Копає собі й Семен. Утомиться — сяде, спочине (Хотк., І, 1966, 127); Ось і північ прокричали півні. Він сидів — і писав. Спина заболіла; рука утомилася (Мирний, І, 1954, 319); Один молодий чоловік, утомившись стрибанням через козла, одійшов набік (Л. Укр., III, 1952, 578); Коли перо.. знайшлося, Антон Антонович так утомився шуканням, що про роботу не могло бути й мови (Полт., Повість.., 1960, 441); [Гострохвостий:] Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу (Н.-Лев., II, 1956, 491); Я дуже втомився, ведучи довгу розмову (Ю. Янов., II, 1958, 132); Втомившись від біготні, сідали [пастушки] над урвищем (Цюпа, Три явори, 1958, 4); Утомившись ходити, він ліг на ліжко (Мирний, IV, 1955, 125); Радісний, енергійний люд не втомлювався припрошувати своїх бажаних незчисленних гостей (Гончар, III, 1959, 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 516.