УТИХОМИ́РЮВАТИСЯ (ВТИХОМИ́РЮВАТИСЯ), ююся, юсшся, недок., УТИХОМИ́РИТИСЯ (ВТИХОМИ́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.

1. Ставати спокійним, заспокоюватися, припиняти бурхливий вияв якихось почуттів. Савенко втихомирюється,.. вмощується за столом (Чаб., Катюша, 1960, 14); Соломія втихомирилась, заспокоїлась. Життя в хаті знов плинуло, як тиха невеличка річка, тихо й рівно (Н.-Лев., VI, 1966, 386); Сагайдачний зліз з бочки, а на його місце виліз Дорошенко. Стояв деякий час, поки козаки утихомирилися (Мак., Вибр., 1956, 465); Коли .. Мічурін опустився в крісло, зал довго ще не міг втихомиритись, довго ще гукали йому славу молоді голоси (Довж., І, 1958, 496); // Припиняти якісь свої дії, ставати мирно настроєним. Гайвороння, що весь день б’ється в лісі за гнізда, втихомирюється і всю ніч навіть не зойкне (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8); Вони виїздять тихо, пси втихомирились давно (Фр., VIII, 1952, 341); // Припинятися, затихати (про бійку, бій, воєнні дії і т. ін.). Заподій [богине], щоб година спокою до нас завітала. Щоб на землі і морях втихомирились війни (Зеров, Вибр., 1966, 124); // безос. Як уже втихомирилось, Тиміш Лозина став під вікном і поклав обидві руки на держак довбні (Козл., На переломі, 1947, 139).

2. Ставати слабшим, ущухати (про явище природи). Вітер трохи стих, вже не крутило так дрібним снігом, але завірюха ще не втихомирювалась (Збан., Ліс. красуня, 1955, 20); // безос. Я лютувавсь не менш за негоду, і хоч сьогодні втихомирилось надворі, навіть одлига, а в серці мому [моєму] таки лишився жаль за втраченим часом (Коцюб., III, 1956, 127); // Ставати спокійним (про серце, нерви, душу). День випав напрочуд гожий.. Серце раділо, і втихомирювалась душа (Смолич, Мир.., 1958, 304); Якесь недобре почування заворушилось в його серці й не давало серцю втихомиритись (Н.-Лев., III, 1956, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 511.