УТИХОМИ́РЮВАТИ (ВТИХОМИ́РЮВАТИ), юю, юєш, недок., УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ), рю, риш, док., перех. Заспокоюючи, умовляючи кого-небудь, припиняти бурхливий вияв якихсь почуттів. — Мамо! Господь з вами! чого ви вбиваєтесь?.. — втихомирював Корній матір, — от ліпше лагодьте мені хліба на дорогу та вирядьте… (Л. Укр., III, 1952, 554); Бабу годі було втихомирити.. Горе її, знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142); Ся ласкава промова зовсім утихомирила й ображених жінок і артистів (Мак., Вибр., 1956, 376); // Впливаючи певним чином, примушувати кого-небудь припинити якісь дії, намагатися створити мирний настрій, привести в спокійний стан. Тут намовою, Там окриком утихомирюють [поліцаї] людей (Фр., XIII, 1954, 311); Люда й Володя вже почали битися, і тьотя Галя кинулась їх утихомирювати (Коп., Подарунок, 1956, 66); Може б, Шрам і до кінця козаків утихомирив; так .. той потайний зрадця [зрадник] Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі (П. Куліш, Вибр., 1969, 159); Нелегко було утихомирить народ. Навкруги були погроми, пожежі (Коцюб., II, 1955, 80); В темряві зачорніла людська постать, притишеним голосом втихомирила собак (Тют., Вир, 1960, 89); // ірон. Силою припиняти вияв незадоволення кого-, чого-небудь. — Козаки втихомирювали село.., кров летіла аж на стіни зборні (Стельмах, І, 1962, 608).

2. Послаблювати, усувати що-небудь; впливати заспокійливо, угамовувати. Спускалася ніч на землю, утихомирювала людські клопоти (Мирний, І, 1949, 395); Вже укладав [Редліх] собі в голові якнайделікатніші, якнайбільше приятельські фрази, якими хотів утихомирити справедливий гнів капітана (Фр., VI, 1951, 421); // Робити спокійним (серце, нерви, душу). Він намагався говорити спокійно, хоч це йому кепсько вдавалось. Навіть сон не втихомирив розбурханих нервів (Гжицький, Вел. надії, 1963, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 511.