УТИРА́ТИСЯ¹ (ВТИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УТЕ́РТИСЯ (ВТЕ́РТИСЯ), утру́ся, утре́шся, док.

1. Утирати своє обличчя, тіло. Вже й потомились [дівчата], вже і хусточками утираються, вже б їм і годі, вже і другим хочеться потанцювать… так що ж бо?— музика гра та й гра! (Кв.-Осн., II, 1956, 30); Він ще раз линув води на голову, підвівся, узяв рушник і почав утиратись (Мирний, І, 1954, 325); Дівчата біжать стрімголов умитися з криниці і втертися червоним поясом — на красу (Ю. Янов., II, 1958, 182); Першої хвилини Юра заліз під канапу і почав був плакати. Але зразу ж утерся і пошкандибав до себе (Смолич, II, 1958, 19)

2. В’їжджуватися, робитися рівним (про дорогу, шлях).

3. тільки недок. Пас. до утира́ти¹ 1-4.

УТИРА́ТИСЯ² див. втира́тися¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 510.