УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся і рідко УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УСТЕЛИ́ТИСЯ (ВСТЕЛИ́ТИСЯ), елю́ся, е́лишся, док.

1. Густо покриватися чим-небудь по всій поверхні. Шлях устелявся шаром тонкого пороху (Ле, Історія радості, 1947, 286); [Хор косарів:] Ми в луг підем всі з косами, І як станем вряд, Він устелиться травами. Скошеними влад (Кроп., V, 1959, 131); Ой ще квітом не встелилась грядка барвіночку, ти вже ведеш під віночок багацькую дочку (У. Кравч., Вибр., 1958, 120); // Поширюючись, лягати на поверхню чого-небудь. Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості й стіні (Коб., І, 1956, 137).

2. рідко. Пролягати. Лиш біля ніжних уст устелилась легка лінія втоми (Коб., III, 1956, 109).

3. тільки недок. Пас. до устеля́ти, усте́лювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 499.