УСТАНО́ВА, и, ж.

1. Організація (з певним штатом службовців і адміністрацією), що відає якою-небудь галуззю (галузями) народного господарства, торгівлі, культури, науки і працює в цій галузі (галузях). — Ну, ходімо ж, — кажуть [люди], — подивишся ще на наші громадські установи (Мирний, IV, 1955, 328); Півстоліття тому, в буремні дні 1919 року, на Україні була заснована найвища наукова установа — Академія наук (Вітч., 6, 1969, 172); // Будинок, приміщення, де розташована така організація; місце роботи кого-не-будь. Та Карпові сьогодні не сиділося в душному кабінеті. Прийнявши двох-трьох відвідувачів, він.. пішов з установи додому (Шиян, Баланда, 1957, 200).

2. розм. Умова, домовленість. — Тільки знай, у нас така установа: все, що не добув, на рівні часті паювати (Мирний, І, 1949, 329).

3. заст. Закон, правило. — Положи гроші, то й бери товар, така в мене установа (Фр., III, 1950, 60); [Рахіль:] Ніхто не може літери змінити Твоїх міцних одвічних установ (Л. Укр., І, 1951, 421).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 497.