УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ), устаю́, устає́ш, недок., УСТА́ТИ (ВСТА́ТИ), уста́ну, уста́неш, док.
1. Підводитися, ставати на ноги. Який час дивиться [Лукаш] на вогонь, потім устає, відходить далі від огнища і походжає по галяві (Л. Укр., III, 1952, 212); — Щохвилини він уставав і пив воду (Ю. Янов., II, 1958, 105); Учні разом устали, дружно відповіли на привітання вчительки (Донч., Ю. Васюта, 1950, 176); // Підводячись, залишати певне місце, злазити, переходити куди-небудь. Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала, бо вже Марусі не годилося з посаду уставати (Кв.-Осн., II, 1956, 73); Мотрі зробилось холодно. Устала вона з печі, щоб хоч двері зачинити (Мирний, II, 1954, 162); Посірілий, розхристаний, підскакав [Козаков] до «хазяїна», доповів, не встаючи з сідла (Гончар, III, 1959, 361).
Уста́ти з колі́н: а) піднятися на ноги після стояння на колінах; б) див. колі́но; Уста́ти на колі́на — опуститися додолу, ставши на коліна. Встав [Потап] на коліна, просто у сніг, і ткнувся лицем в зложені руки (Коцюб., II, 1955, 279).
2. Прокинувшись, підводитися з постелі. — Вставай, Енею, годі спати (Котл., І, 1952, 200); Уставала Мелася раніш од усіх і лягала од усіх пізніш, бо.. було їй, вже казано вам, такого діла, що ой-ой! (Вовчок, І, 1955, 340); Це було в неділю.. Він устав рано і мовчки почав справлятися біля хазяйства (Гр., І, 1963, 259); Цього весняного ранку Оксен устав, як завжди, рано, тільки проспівали треті півні (Тют., Вир, 1964, 25).
◊ Уста́ти не на ту но́гу див. нога́.
3. перен. Повставати на боротьбу з гнобителями, підніматися на захист чого-небудь. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1963, 354); Дарма, кати оскаженілі! Вам перемоги не діждать! Назустріч вашій темній силі Устала промениста рать (Рильський, II, 1960, 171).
4. Здійматися вгору (про куряву, туман, хвилі і т. ін.). Сиділи лірники та грали По шелягу за танець. Кругом аж курява вставала. Дівчата танцювали І парубки… (Шевч., II, 1963, 98); — Що то, діду, курить у долині? — спитав хлопчик. — То туман устає (Мирний, І, 1954, 170); В бухті хвилювання було не таке сильне, як на морі. Але й тут уставали високі хвилі (Трубл., І, 1955, 178); // Підніматися, займати положення, близьке до вертикального. Палуба вставала дибки крутою горою, перетворювалася на крутий схил, на якому чудом утримувалися матроси (Тулуб, В степу.., 1964, 393); // Сходити, з’являтися на небі (про небесні світила). Сім’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає (Шевч., І, 1951, 390); Над морем уставало яскраве.. сонце (Донч., II, 1956, 142); Сонечко встало, прокинулось ясне, Грає вогнем, променіє (Л. Укр., І, 1951, 15); // Починатися, наставати (про ранок, день і т. ін.). Із перлистого туману При яснім моїм вікні Устає півсонний ранок, Гасить зорі і вогні (Рильський, II, 1960, 41); Устане ще день яснобарвний (Мал., Чотири літа, 1946, 137).
5. перен. Показуватися, ставати видним. Коні витягли фаетон на гору. З-за гори разом устало все Кам’яне (Н.-Лев., І, 1956, 160); Бійці поспішали досягти вершини і глянути вперед: що там? Чи не рівнини, чи не степи?.. А перед ними знову вставала панорама гір, нижчі і вищі кряжі (Гончар, III, 1959, 112); // З’являтися в процесі роботи, будівництва і т. ін. Скрізь робота кипить.. Там риштують, а там Вже новий устає терикон (Бойко, Про 17 літ, 1958, 26); Устав Севастополь з руїн, Мов пам’ятник на п’єдесталі, На скелі красується він (Нагн., Вибр., 1957, 370); Не діези цвітуть, не бемолі, — то залізо залізо гризе, то в колишньому дикому полі корпусами встає ХТЗ (Сос., І, 1957, 238); // Виникати, поставати з чогось, через щось. Вона тільки судила та сварилась, що мати кориться чоловіку, що з того усе лихо встає (Вовчок, І, 1955, 223); Пісня з серця мого устає (Л. Укр., І, 1951, 349); Як росло в ті хвилини у душах ясне відчуття величезних обов’язків, що перед нами вставали! (Голов., Поезії, 1955, 21); Гостре обурення однак скоро пройшло, і крики поволі затихли. Знов устало питання — те саме, що і спочатку, — що ж мають робити? (Коцюб., II, 1955, 176); // рідко. Охоплювати кого-небудь (про почуття). Проснулася туга, устала ненависть… (Мирний, III, 1954, 95).
6. перен. Поставати в уяві, пам’яті. Перед очима в Маланки встала левада — зелена, весела, над річкою… Вони з Гафійкою плоскінь беруть (Коцюб., II, 1955, 15); Перед Данилом встає прадід, загублений на цій рівнині, встають спогади дитинства; «топчу, топчу ряст», шепотить він. Прадід згадувався лагідний і старий (Ю. Янов., II, 1958, 232); Вірші [О. Пушкіна] ллються, як дзвінкий прозорий струмок. Встають засніжені верховини гір (Донч., II, 1956, 400).
Як (мов і т. ін.) живи́й устає́ (устава́в і т. д.) — дуже виразно з’являється хто-небудь в уяві, свідомості, пригадується з усіма подробицями. Дядько Тимоха… Як живий устає він у мене перед очима… Здоровенна кудлата голова з рудою бородою, з обличчям, умазаним у кіптяву й сажу, з голубими очима (Гр., І, 1963, 283); Сей Довбуш мов живий вставав в оповіданнях Юрчика в усій своїй могутній красі, чарівній лицарській вдачі (Хотк., II, 1966, 153).
7. Те саме, що ожива́ти 1. Вже усі тії, що полягли, вони не устануть — нехай же над ними земля пером! (Вовчок, І, 1955, 337); Його метка чекіста куля десь наздогнала у кутку. Уже не встане отаман (Сос., І, 1957, 422).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 495.