УСО́БНИК, а, ч. Той, хто своїми діями створює незлагоду, сіє ворожнечу між якими-небудь суспільними групами або окремими особами в державі (перев. феодальній). Ні, ні… Не ви [гори] прокляті… а гетьмани, Усобники, ляхи погані!!.. (Шевч., II, 1963, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 492.