УСМІХА́ТИСЯ (ВСМІХА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УСМІХНУ́ТИСЯ (ВСМІХНУ́ТИСЯ), ну́ся, не́шся, док.

1. Усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.). Як же то зрадів Василь Невольник, побачивши Шраменка!.. І божий чоловік [сліпий] зрадів: аж усміхавсь, облапуючи кругом Петра (П. Куліш, Вибр., 1969, 195); Хто б не прийшов до хати — старий, малий, хорий, здоровий, багатий, — кожний виходить усміхаючися, з радістю в серці: вже якось уміла [Олена] кожному сказати щось таке приємне, чим-небудь потішити (Хотк., II, 1966, 183); Тарас бачив лише брови, очі, усмішку, — і раптом сам усміхнувся щиро й радісно (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 56); Дивляться [жінки] мовчки на грізного свого гостя, на батька Пугача, не скаже він хоть словечка м’якшого, чи не всміхнеться до них (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); * Образно. Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Рильський, І, 1960, 86); // Усмішкою виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, відповідати на що-небудь. Старий путіловець — начштабу — лише усміхався, «партизанщина», казав він вибачливо й водночас лагідно (Ю. Янов., II, 1958, 233); Вона [Лукія] не всміхається до робітників запобігливо, як це часом буває з іншим начальством, їй не треба до них так усміхатись (Гончар, Тронка, 1963, 79); Дай же руку, любий друже, усміхнись мені! (Сос., II, 1958, 225).

◊ Усміха́тися (усміхну́тися) аж до вух див. ву́хо.

2. перен. Сприяти, допомагати кому-небудь в успіху, удачі; обіцяти щось приємне, радісне. Христя молода, до неї усе усміхається; їй здається усе таким привітним та гарним… (Мирний, III, 1954, 199); Прийдешнє усміхалося йому рожевими картинами, поривало до поезії (Кач., II, 1958, 354); // із сл. щастя, доля. Щастити, таланити комусь. Щастя усміхнулось йому і відтоді вже його не покидало (Фр., V, 1951, 284); Нарешті нам таки усміхнулось щастя. Зійшовши на якесь узгір’я, ми побачили ліхтарі, почули близький гудок паровоза (Гур., Друзі.., 1959, 25); А може, й справді — у Києві, у тій художній школі, нарешті усміхнеться йому доля, може, сам там він стане знаменитим або хоч би хорошим художником (Збан., Сеспель, 1961, 154); // Бути можливим у недалекому майбутньому. — Він покинув столицю з її приємностями і забавами, покинув навіть школу, де йому вже от-от усміхались екзамени і дипломи (Фр., II, 1950, 370); — Сексте, які сподівання тобі усміхаються в Римі, Маєш надії які? Чи тобі мріється що? (Зеров, Вибр., 1966, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 491.