УСЛАВЛЯ́ТИСЯ (ВСЛАВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся і УСЛА́ВЛЮВАТИСЯ (ВСЛА́ВЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УСЛА́ВИТИСЯ (ВСЛА́ВИТИСЯ), влюся, вишся; мн. усла́вляться; док.

1. Ставати знаменитим, славнозвісним; прославлятися. Хай живе, хай уславляється радянська жінка, жінка вільна, жінка-творець, жінка-мати (Вишня, І, 1956, 326); Найбільше вславився Карл Маркс, німецький учений, та його ученик, теж німець, Фрідріх Енгельс, що багато навчали робітників словом (Л. Укр., VIII, 1965, 25); Ми матимемо найкращого майстра корабля, що вславився на південних морях (Ю. Янов., II, 1958, 151); В ній [школі] учився школяр, який тепер уславився на весь Радянський Союз (Донч., V, 1957, 463); Уславився кобзар Микита на всю округу невольницькими плачами (Бурл., О. Вересай, 1959, 19); // Виділятися серед інших якимись якостями, особливостями тощо. Найбільше трапляється мармурів у Криму, Донбасі, та особливо уславилися ними Карпати (Знання.., 2, 1967, 7).

2. розм. Ставати відомим своїми негативними діями, вчинками. Вельможа Теплов.. уславився своїми доносами на Ломоносова (Тич., III, 1957, 107).

3. тільки недок. Пас. до уславля́ти, усла́влювати 1, 2. Змістом своїм історичні пісні є яскравим виявом світогляду волелюбного українського народу. В них уславлюються героїчні подвиги кращих його синів, їх патріотизм (Рильський, IX, 1962, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 490.