УСА́ДЖУВАТИ¹ (ВСА́ДЖУВАТИ), ую, уєш, недок., УСАДИ́ТИ (ВСАДИ́ТИ), усаджу́, уса́диш і розм. УСАДОВИ́ТИ (ВСАДОВИ́ТИ), овлю́, о́виш, док., перех. Пропонувати, допомагати кому-небудь або примушувати когось сідати. Проворненька, веселенька, скрізь мотається [Ївга], сюди зазирне, туди загляне і збирається дружечок усаджувати (Кв.-Осн., II, 1956, 303); Олексій Іванович запрошує панотця сідати, силоміць усаджує й кума з кумою (Мирний, IV, 1955, 226); І поплескав юнака він по плечі рукою ніжно. Усадив його на камінь, сам же на стіну оперся (Тич., II, 1957, 19); Тут господиня підійшла І дуже ввічливо й ласкаво Його всадила до стола (Воскр., І всерйоз.., 1960, 73); Через хвилину, прикуривши від лампи, він всадовив мене на м’якій канапці. Сам сів навпроти (Збан., Малин. дзвін, 1958, 19).

УСА́ДЖУВАТИ² див. вса́джувати¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 485.