УРЯТО́ВУВАТИ (ВРЯТО́ВУВАТИ), о́вую, о́вуєш, недок., УРЯТУВА́ТИ (ВРЯТУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех. Діючи відповідним чином, відвертати якусь загрозу, небезпеку, загибель від кого-, чого-небудь; визволяти когось з дуже важкого, скрутного становища. Погода минулого року була несприятлива для кукурудзоводів. Але люди.. своєю працею врятовували посіви (Хлібороб Укр., 3, 1969, 6); Марічку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати (Коцюб., II, 1955, 331); Нарешті стало відомо, що привалило [в шахті] Надю Волошко з усією бригадою. Тепер треба було зробити все, щоб урятувати людей (Ткач, Плем’я.., 1961. 114); // перен. Допомагати уникнути чогось небажаного, неприємного, прикрого, якихось утруднень. Данте називає іній сестрою снігу, бо по-італійськи іній — жіночого роду. Російського та українського перекладачів можуть урятувати лише приблизні відповідники — «паморозь», «изморозь» (Рильський, IX, 1962, 97).

Урято́вувати (урятува́ти) життя́ кому, чиє — відвертати від кого-небудь загрозу смерті. А ось бачте, той нікчемний терен Врятував життя живій людині (Фр., XIII, 1954, 455); По дорозі він потрапив під огневий наліт німецької артилерії, був тяжко поранений, і медицина вже не мала шансів урятувати йому життя (Дмит., Наречена, 1959, 120); Урято́вувати (урятува́ти) стано́вище див. стано́вище¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 485.