Про УКРЛІТ.ORG

уректи

УРЕКТИ́1 (ВРЕКТИ́), уречу́, урече́ш; мин. ч. урі́к, урекла́, ло́; док., перех., заст. За марновірними уявленнями, особливим магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь; зурочити. Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало (Сл. Гр.); Він [Іван] сам дивувався тій зміні. Що сталося з ним? ..Чи йому пороблено що, чи хто урік? (Коцюб., II, 1955, 342).

УРЕКТИ́2 див. уріка́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 475.

вгору