Про УКРЛІТ.ORG

упрілий

УПРІ́ЛИЙ (ВПРІ́ЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до упрі́ти. Замфір витер рукавом упріле чоло (Коцюб., І, 1955, 189); Іноді зсередини [із залу суду] на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті (Головко, II, 1957, 184); Петро Якимович заглушив мотор.. Потім, втерши заляпане грязюкою обличчя рукавом ватянки, закурив цигарку і, впрілий та стомлений, присів відпочити на сидіння (Коз., Сальвія, 1956, 320); Пахне рідна хлібною скоринкою, добре впрілим у печі борщем, чебрецем і м’ятою (Збан., Єдина, 1959, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 470.

вгору