УОСО́БЛЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. уосо́бити.
2. чого. Про того (те), хто (що) найповніше, найдосконаліше втілює в собі якісь властивості, якості і т. ін. В багатьох піснях виступає образ В. І. Леніна, і це цілком зрозуміле й природне в художній творчості уособлення волі народу, мудрості Комуністичної партії (Рильський, IX, 1962, 213); В цю мить він [комісар] весь був уособленням влади й сили (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 110).
3. літ. Художній засіб — зображення тварин або предметів, явищ природи як живих істот, наділених людськими почуттями, думками, мовою тощо. В народно-пісенній символіці.. найчастіше зозуля є уособленням самотньої жінки, яка оплакує чоловіка, коханого, брата тощо (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 33); Окремою формою розгорнутої метафори є повна персоніфікація — уособлення (Рад. літ-во, 7, 1965, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 453.