УМОВЛЯ́ТИСЯ (ВМОВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УМО́ВИТИСЯ (ВМО́ВИТИСЯ), влюся, вишся; мн. умо́вляться; док. Ведучи попередні розмови, переговори з ким-небудь, досягати певної умови; домовлятися. Почали [Чайчиха та Пилипиха] умовлятися та почали радитись… почалося за віно, за весілля… (Вовчок, І, 1955, 236); Бетя саме умовлялась з учителем про свою лекцію в школі, коли загуркотіли перші гарматні постріли (Трубл., І, 1955, 69); Обідатиму.. у Катюші, звичайне, за плату, — я вже так і вмовилась (Л. Укр., V, 1956, 221); — Давай, Федю, умовимось, що з сьогоднішнього дня ти приходитимеш до нас. Згода? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 165); Давно Петра Марійка жде, умовились на п’ять (Гонч., Вибр., 1959, 331); // Спільно вирішувати що-небудь. Дорікали [хлопці] Петрові Ткаченкові, що не додержав слова: умовлялися поки що мовчати про свої заміри — він не вдержався, роздзвонив уже всім у селі (Вас., II, 1959, 224); Умовились [звірі] гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що — все нарівно ділити; Лев був за старшину (Гл., Байки… 1959, 177); // Укладати ділову, торговельну і т. п. угоду. Богдан через своїх посланців ще на сейм просив в своєму листі панів, щоб вони прислали комісарів говорити з ним, вмовитись і постановити мир (Н.-Лев., VII, 1966, 226); Пан хотів умовитись з ними на ціле літо, до покрови; але бурлаки згодились стати на роботу тільки на недовгий час, щоб заробити трохи грошей на дорогу (Н.-Лев., II, 1956, 218); Панок затявся, що не продасть землі нікому, опріч Семена, бо Семен умовився та дав завдаток (Коцюб., І, 1955, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 443.