УМОВКА́ТИ (ВМОВКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМО́ВКНУТИ (ВМО́ВКНУТИ), ну, неш; мин. ч. умо́вк, ла, ло і умо́вкнув, нула, ло; док.

1. Переставати говорити, припиняти розмову; замовкати. Хоч і розвеселився [Грицько] за роботою, та чогось умовкав посеред розмови і наче про щось думав (Барв., Опов.., 1902, 154); Він говорив майже не вмовкаючи, і мав про що говорити (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 116); Гупнуло так, що задвигтіла халупа. Всі здригнулись й умовкли на хвилину… (Вас., Незібр. тв., 1941, 214); Присутні розступилися, даючи вільний прохід старшому, урочисто умовкнувши (Ле, Хмельницький, І, 1957, 87); Не знайшовши відповідного їдкого за змістом і все ж таки делікатного за формою слова, вмовкла [Ольга] (Вільде, Сестри.., 1958, 376); // Переставати співати, кричати, сміятися, грати на музичному інструменті і т. ін., припиняти спів, крик, сміх, гру на музичному інструменті тощо. Може, не один наймит гіркий,.. поганяючи чужу худобу та співаючи свою давню гірку пісню, що «немає гірше так нікому, як бурлаці молодому», почувши Кармелеву пісню, вмовкнув і повернувсь до хазяйської хати задуманий (Вовчок, І, 1955, 356); Умовк кобзар сумуючи: Щось руки не грають (Шевч., І, 1963, 45); Стіл поваливсь, шкло забряжчало на долівці, музики вмовкли (П. Куліш, Вибр., 1969, 302); Соловейки притихли на хвилину, теж умовкли. Все кругом уже спало (Л. Укр., III, 1952, 479); Місяць світить… видно, як удень. Варка зразу була почала кричати та пручатись, а потім чогось умовкла (Вас., І, 1959, 269).

2. Переставати видавати, утворювати які-небудь звуки. З гір потоки! Скільки їх!.. Чистих, холодних, ясних.. Ледве вмовкає один — впереді [попереду] вже чується ласкавий зазив другого (Хотк., II, 1966, 300); Поли вмовкала скрипка, під вікном зчинявся галас. Кортіло всякому заглянути в цю глиняну шкаралупу, звідки лилися звуки (Ле, Міжгір’я, 1953, 297); [Амфіон:] В тернах лежить покинута кітара [кіфара], на лірі струни зсохлись від невжитку, цівниця, дар від бога Пана, вмовкла (Л. Укр., І, 1951, 445); Коли.. радіола вмовкла, ілюмінація погасла, хтось зненацька задзвонив шкільним дзвоником, отим, що нагадує тронку чабанську… (Гончар, Тронка, 1963, 161).

3. Переставати звучати, затихати (про голос, спів, музику і т. ін.). Чим ближче присувається до горстки людей темний, невідомий ліс, вмовкають голоси (Баб-ляк, Вишн. сад, 1960, 205); Веселий гомін умовк (Фр., V, 1951, 260); Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в’яне, жовкне… Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист — хутко вмовкне… (Л. Укр., І, 1951, 229); Вона [Анна] підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика (Коб., II, 1956, 26); Одного дня гарматні постріли пролунали цілком близько. Здавалось, що зразу за лісом.. Одначе постріли швидко вмовкли (Гжицький, У світ.., 1960, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 442.