УМЛІВА́ННЯ (ВМЛІВА́ННЯ), я, с. Стан за знач. умліва́ти 1, 2 і дія за знач. умліва́ти 3. З безперестанними охами, сапанням та умліванням Прохіра розказувала (Коцюб., І, 1955, 262); Давно сердечне умлівання У груди стиснені лилось, І ждала дівчина… когось (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 441.