УМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., УМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і з інфін. Задумувати зробити щось (перев. таємне, варте осуду). Троянці злеє умишляють, Щоб преч [геть] із кріпості втікать (Котл., І, 1952, 241); — Юда ти беззаконний! — кричить Петро. — Тебе обнімають і цілують за вечерею, а ти умишляєш ізраду! (П. Куліш, Вибр., 1969, 104); [Журейко (кричить):] Ти сам на князя згубу З княгинею умислив! (Коч., III, 1956, 81); — Добре діло умислив! Добре. Залізо нам потрібне! Не все купляти у краях заморських (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 440.