УЗРІ́ТИ (ВЗРІ́ТИ), рю́, ри́ш, док., перех., рідко. Те саме, що поба́чити. Вона вже матір’ю ходила, Уже пишалась і любила Своє дитя. І дав дожить Господь їй радості на світі. Узріть його, поціловать Своє єдинеє дитя (Шевч., II, 1963, 27); З хати вийшов Іван, Іваниха й кілька жінок, а узрівши віз, зачали плескати в долоні (Кобр., Вибр., 1954, 152); Марія відкрила обережно конверт, припала, мов до живого, наче взріла самого Марка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 409.