УЗО́РИТИ (ВЗО́РИТИ), рить, док., перех., розм. Освітити (про зірку).

УЗОРИ́ТИ (ВЗОРИ́ТИ), рю́, ри́ш, док., перех., діал. Побачити. Як узорив він свою милую, обнявся з нею, поцілувався (Чуб., II, 1878, 19); [Варвара:] Клянуся тобі нашою дружбою, що коли моє серце виявиться сліпим, то очі мої залишаться зрячими, й вони навіть у найтемнішу ніч узорять потрібну мішень (Галан, І, 1960, 500).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 409.