УЗДРІВА́ТИСЯ (ВЗДРІВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УЗДРІ́ТИСЯ (ВЗДРІ́ТИСЯ), рю́ся, ри́шся, док.

1. Зустрічатися. Ми ходимо обоє з чоловіком на роботу, та як уздрімося вночі, прийшовши з роботи, та знов уночі й розійдемося на роботу (Сл. Гр.); [Антон і Оришка:] О, як же любо Серце забилось, Як мої очі З твоїми вздрілись! (Кроп., І, 1958, 199).

2. безос. Здаватися, ввижатися. Уже він, хотів повернути поза хатою до дверей, коли це (уздрілось йому) немов щось мелькнуло… (Мирний, І, 1949, 312); Христя підійшла й сказала: — Чи мені привиділось, — щось наче за ставком перед самим носом перебігло. Ваші всі тут? — Тобі то вчувається, то вздрівається, — відказав Верига (Панч, Гомон. Україна, 1954, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 407.