УЗДРІВА́ТИ (ВЗДРІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЗДРІ́ТИ (ВЗДРІ́ТИ), рю́, ри́ш, док., перех. Бачити, помічати. Скрізь [Турн] ярим оком окидав, Енея з військом уздрівав І репетує до своїх (Котл., І, 1952, 254); Аж ось і генерального писаря уздріли (П. Куліш, Вибр., 1969, 157); Зараз при світлі її [левицю] вавілонянка. Тізба уздріла, — Вздріла і, вся тремтячи, у печеру похмуру побігла (Зеров, Вибр., 1966, 322); Микола на осиці раптом гніздо гав’яче вздрів — бриля об землю і, як кішка, на оту осику (Головко, І, 1957, 220); Ми йшли, сходили на горбки все вище й вище, доки, нарешті, уздріли, на яких ми високих місцях (Ю. Янов., V, 1959, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 407.