УЗГОЛІ́В’Я, УЗГОЛО́В’Я, я, с. Місце на постелі, куди лягають головою. Покотом сплять половчани, Ніч — мов криниця без дна… Клонить обличчя кохане До узголів’я жона (Рильський, II, 1960, 156); Ніщо не говорило про те, що тут хтось мешкав, бо на ліжках не видно було навіть подушок в узголів’ї (Загреб., Європа 45, 1959, 42); Він сягнув рукою на нічний столик, що стояв біля узголов’я його ліжка (Фр., VI, 1951, 245); // Взагалі будь-яке місце біля голови того, хто лежить де-небудь. Михайлина заметушилась по хаті, шукала склянку, яку вона перед цим поставила на вікні в узголів’ї хворої (Збан., Між.. людьми, 1955, 166); Оплакані і зів’ялені горем, стоять в узголов’ях домовин сім’ї полеглих (Мельн., Коли кров.., 1960, 25); Звиваючись гнучким тілом, вона надривно голосила біля Василевого узголов’я (Стельмах, II, 1962, 10); // Підвищення, яке намощується під голову для лежання, спання. Служники відв’язали від сідел ведмежі шкури й, укривши ними сіно, помостили узголів’я (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 407).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 406.