УЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до узвича́їти. Кожний, хто користується літературною мовою, добирає.. різні лексичні засоби літературної мови, стараючись додержуватися узвичаєних у ній лексичних (як і морфологічних та інших) норм (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 66).

2. у знач. прикм. Який став загальноприйнятим, звичайним, широковживаним, усталеним. Лисенко, за узвичаєною формулою, — основоположник української класичної музики (Рильський, Веч. розмови, 1964, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 405.