УЗАКО́НЮВАТИСЯ, юється і рідко УЗАКОНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., УЗАКО́НИТИСЯ, иться, док.

1. Набувати сили закону; // Входити в загальний обіг, вважатися правильним. Є форми і відповідники, які вже остільки узаконились, що перекладач, хоч би й чув він усю неточність звучання, не може запобігти (Кундзич, Діези.., 1956, 12).

2. тільки недок. Пас. до узако́нювати. Протягом багатьох років у колгоспах штати зростали і узаконювались виробничо-фінансовими планами. Нині в цій справі з’явились чіткі й суворі межі (Рад. Укр., 5.XII 1962, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 404.