УЗАГА́ЛЬНЮВАТИ, юю, юєш, недок., УЗАГА́ЛЬНИТИ, ню, ниш, док., перех.

1. Порівнюючи окремі предмети, факти, явища і т. ін., виявляти спільні риси, особливості й на їх основі робити висновки у формі загальних положень. Узагальнюючи величезний досвід революційного руху, Ленін у працях «Що робити?», «Крок вперед, два кроки назад» та інших розробив струнке вчення про пролетарську партію нового типу (До 100-річчя.. В. І. Леніна, 1970, 9); Свій досвід, свої експерименти й спостереження він намагався узагальнити й занотувати (Гончар, III, 1959, 114); Знати життя — це не тільки уміти побачити той чи інший факт і зафіксувати його, але й уміти узагальнити типові життєві явища, розкрити їх, зробити певні висновки (Мист., 5, 1961, 10).

2. Виявляючи характерні риси, особливості окремого предмета, факту, явища і т. ін., сприймати їх як загальні й поширювати на інші предмети, явища. — А я за що стою? — вирячився Гнат. — Не за правду? Ти що, контрреволюціонера з мене хочеш зробити? ..Доки я на своєму посту, я нещадно буду присікати кожного, хто захоче зробити наклеп на радянських керівників. — Не узагальнюйте. Тут справа йдеться про одного вас (Тют., Вир, 1964, 152); Обов’язок керівників партійних та радянських органів, інспекторських груп районів — швидко узагальнити передовий досвід і впровадити його в усіх господарствах (Рад. Укр., 1.VIII 1958, 1).

3. Відбирати й об’єднувати однакові характерні риси, особливості; створювати на їх основі що-небудь загальне, типове. Вірний принципам реалістичного методу відображення життя, Мирний проводив старанний відбір явищ і фактів, узагальнював і типізував їх відповідно до ідейного спрямування твору (Рад. літ-во, 8, 1955, 125); Справжнього творчого успіху поети досягали лише тоді, коли вони не просто «фотографували» риси конкретної людини, а художньо узагальнювали їх (Іст-укр. літ., II, 1956, 235); Щоб узагальнити картину міського життя в облозі, Крайнюк забіг і в Комітет оборони (Кучер, Голод, 1961, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 403.