УЖА́ЛЕНИЙ (ВЖА́ЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ужа́лити. Гетьман підскочив до ліжка, впав на нього і, як ужалений стонадцятьма гадюками звір, відкинувся назад (Ле, Наливайко, 1957, 240); * Образно. Глянув додолу й відскочив, ужалений страхом, — Під ногами у нього лежала гадюча голівка (Л. Укр., І, 1951, 424); Стрепенулась [стара], вжалена смертним болем у саме серце (Цюпа, Назустріч.., 1958, 47).

◊ Мов (як, на́че і т. ін.) ужа́лений — дуже швидко, різко, рвучко. Ольга переступила поріг, підняла над головою свічку. Але в ту ж мить, мов ужалена, відскочила назад (Мик., II, 1957, 298); Марія, як ужалена, ляскотно заверещала й вискочила з хати (Панч, В дорозі, 1959, 44); Степан Васильович прокидається і, мов ужалений, зіскакує з ліжка: хтось міцно тарабанить у двері (Стельмах, І, 1962, 438).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 399.