УДРЯПНУ́ТИ (ВДРЯПНУ́ТИ), ну́, не́ш, перех. Док. до дряпати1 1. — Ага, злодій.. — Нечипір скочив і кинув на Хведора ножем, що Марта поклала на столі картоплю чистить. Ніж попав у руку Хведорові і трохи удряпнув її (Григ., Вибр., 1959, 271); Наталя побачила, що він руку вдряпнув об камінь, і враз дістала бинт з торбинки і перев’язала виразку (Донч., VI, 1957, 35); — Сину! де ти? — спитала. — Гарр… — загаркав Пилипко з-під полу, вдряпнувши матір за чобіт (Мирний, IV, 1955, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 399.