УДА́ВАНО (ВДА́ВАНО). Присл. до уда́ваний. — Ти вже заручена з ним? — питає мене Оксана тим удавано байдужим тоном, що ним деякі жінки орудують не менш вправно, ніж швець шилом (Вільде, Сестри.., 1958, 538); Від уваги Жолкєвського не приховалася удавано молодеча моторність його давнього друга, Яна Замойського (Ле, Наливайко, 1957, 15); Марко презирливо глянув на ворога і пустився йти далі. Але Тодосько вдарив його рукою по плечах і зареготався удавано: — Га-га-га-га! (Козл., Весн. шум, 1952, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 382.