УГІ́ДДЯ (ВГІ́ДДЯ), я, с. Ділянка орної землі або частина природних багатств, придатних для господарського використання. В один край від табору тяглися поля, в інший — залягав рівний, як море, од віку неораний степ, тисячі десятин сінокісних угідь… (Гончар, Таврія, 1952, 215); Всі землі і мисливські та рибальські угіддя були давно розподілені між старшиною та багатими статечними козаками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 403); Пугачов від імені імператора Петра III випускав маніфести, в яких обіцяв віддати народові орні землі, ліси, сіножаті, води, рибні ловлі, соляні джерела та інші вгіддя (Іст. СРСР, II, 1957, 64); // перен. Зручне, сприятливе для чого-небудь місце (для життя людей, зростання рослин і т. ін.). Тут саме вгіддя для винограду, звідси бере він [Замфір] таке вино, як спирт (Коцюб., І, 1955, 190); — Що ж, хлопці, крути-верти, а переселятися доведеться, — гомоніли в юрбі.. — Такого вгіддя, як тут мали, навряд чи дадуть (Тют., Вир, 1964, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 375.