УГУ́РНИ́Й (ВГУ́РНИ́Й), а́, е́, діал. Упертий, норовистий, зухвалий. Ті, що крізь помилки до правди добиваються, Мудрецями називаються; А ті, що в своїх помилках угурні, То справжні дурні (Фр., XI, 1952, 330); — Ти, небоже Петре, не будь угурний, та же знаєш, що молодий мусить старшому змовчати (Стеф., Вибр., 1945,62); // Який виражає зухвалість. — Може, я вам котрому вгурне слово сказав, може, я вам котрому зле діло зробив. Прощайте мені (Март., Тв., 1954, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 381.