УГОТОВЛЯ́ТИ (ВГОТОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УГОТУВА́ТИ (ВГОТУВА́ТИ), у́ю, у́єш і УГОТО́ВИТИ (ВГОТО́ВИТИ), влю, виш; мн. угото́влять (вгото́влять); док., перех.

1. книжн. Заздалегідь готувати, забезпечувати що-небудь. Яка дорога стелеться, мій краю, Перед тобою в світлу далечінь, В яких садах, в якім палкім розмаю Поллється спів грядущих поколінь, Які слова ти світові промовиш, Який бенкет народу уготовиш? (Рильський, II, 1960, 276); Поет [А. Малишко] посів своє місце в пантеоні незабутніх, його він уготував натхненним трудом і талантом (Вітч., 5, 1970, 173).

2. перев. док., рідко. Те саме, що приготува́ти. От уготовили собі дещо, та як його їсти? Хліб у нас.., спечений на продаж, — гидота! (Барв., Опов.., 1902, 24); Їй було ще чимало діла: треба було скликати товарок [товаришок], нарвати квіток, бур’яну, повити вінки, уготувати очерету, соломи задля купального вогнища (Л. Янов., І, 1959, 143); Краще прославмо того, хто серед дітей та унуків Стріне у хатнім теплі старість повільну свою. Хто за отарою в горах блукає і певен, що вдома Вірна дружина йому теплу вготує купіль (Зеров, Вибр., 1966, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 379.