Про УКРЛІТ.ORG

угортати

УГОРТА́ТИ (ВГОРТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГОРНУ́ТИ (ВГОРНУ́ТИ), угорну́, угорне́ш, док.. перех.

1. Добре вкривати чим-небудь з усіх боків, загортати, закутувати в щось, захищаючи від холоду, вітру і т. ін. — Ви б, дядьку, підождали трохи, просушилися,раяла Христя, — а то як його в мокре ноги обгортати. — Як? Отак! — скрикнув Кирило, угортаючи ногу (Мирний, III, 1954, 71); Мене й забрали на коня; верхи їхали, взяли мене, посадили, у мішок угорнули, так і довезли додому (Барв., Опов.., 1902, 62); Мене справді тривожило її лице, застигле в холоднім трагізмі, і холодні пальці, якими занадто поспішно вихопила в мене верхню одежу, в яку я хотів її добре вгорнути (Коцюб., II, 1955, 437); Забігають вслід дівчата, Крайня двері зачиня: — Ти вгорни йому [синові] пальчата, Щоб не мерзло рученя (Мал., Звенигора, 1959, 181); // рідко. Обгортати чим-небудь, замотувати у щось, роблячи згорток. Розкуйовдивши волосся, Не одну писав я пічку,І в чудовную поему Лойову вгорнули свічку! (Сам., І, 1958, 149).

2. тільки 3 ос., перен. Щільно оповивати, затягувати, роблячи невидним (про дим, туман і т. ін.). Величезна смуга пожеж над Росією, Білорусією, Україною вгорнула її [землю] в дим (Довж., І, 1958, 389); Вгорнула ліс волога мла, Згасила кленів жар (Перв., І, 1958, 54); // Охоплювати, заповнювати собою навколишній простір (про світло, темряву, морок і т. ін.). Лунали постріли, і падав шріт на воду, Немов нежданий град з ясного небозводу, Відлуння на лугах, стихаючи, гуло. А присмерки уже вгортали землю, сиві, І, настрілявшися, вертались ми щасливі, Дарма що промахів чимало в нас було (Рильський, III, 1961, 186).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 379.

вгору