УГАНЯ́ТИСЯ¹ (ВГАНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., розм., рідко.

1. Бігати, ганяти. — Бачиш, я немічний, кашляю, вже навіть іноді кров’ю кашляю.. Значить, не мені вже вганятися по лісах (Фр., VIII, 1952, 385); Рум’яний від утоми і вдоволення, [хлопчик] уганяється за красним метеликом, зриває барвисті квіти і слідкує за скоками польового коника (Кобр., Вибр., 1954, 29); // за чим, перен. Прагнути, домагатися чого-небудь. [Єлисей:] Доки люде не так уганялися за землею, доти і одводили широкі шляхи (Кроп., III, 1959, 316).

2. за ким. Бігати, упадаючи, залицяючись. Вона знала ту Варвару, пиячку, що чіплялася кожного хлопа. Невже ж до тої гурми п’яних мужчин, що вганяються за Варварою, належав би й Славко? (Март., Тв., 1954, 295).

3. Підніматися вгору (перев. про рослини). О, той сад!.. А коло нього високі тополі, що вночі з-поміж овочевих дерев, мов справдішні сторожі, у висоту вганялися… (Коб., III, 1956, 11).

УГАНЯ́ТИСЯ² (ВГАНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, док., за ким — чим, розм. Те саме, що угна́тися¹. — Ніяке око не вганяється за мною (Барв., Опов.., 1902, 535); [Василь:] За черницями не вганяєшся. [Сестра Серахвима:] Чому? Швидкі такі? (Мирний, V, 1955, 103).

УГАНЯ́ТИСЯ³ див. вганя́тися¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 373.