УГА́ДЬКО (ВГА́ДЬКО), а, ч., розм. Те саме, що уга́дник або уга́дниця. — Ти б краще спиталася, чого це Демид приїхав. — Авжеж чого: мабуть, попрощаться.. — От же й не вгадала, стара! Поганий ти угадько… (Гр., II, 1963, 57); [Конон:]. Не те ти, Юрку, кажеш, не те у тебе на думці! [Юрко:] Невже? Який ти угадько! (Кроп., III, 1959, 263); — Батько ж твій, хлопче, мабуть, козацького роду? — Не інакше, — Колосовський важко спромігся на слово. — От бач, який я вгадько… (Гончар, Циклон, 1970, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 371.