УВИХА́ТИСЯ (ВВИХА́#ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., діал.

1. Посилено працювати, поратися. Ярини по півтори, А озимі — копу [жати]. Треба добре увихатись Хоч якому хлопу (Нар. лірика, 1956, 97); В глибині серця в’язала її [Домніку] щира прихильність до оцеї [оцієї] родини. Тому й увихалася безперестанку, прикладала руки без намислу, де лиш сказалася потреба (Коб., II, 1956, 217); Макар, злигавшись з тим дурисвітом Кіндратом, повіявся десь, і Юстина мусить тепер ввихатися і за Макара, і за наймитів (Іщук, Вербівчани, 1961, 324).

2. Перебуваючи де-небудь, біля чогось, весь час рухатися в різних напрямках. Куди не кинув [Юра] очима — всюди по царинках увихаються, як мурашки, дрібні постаті мужчин, челяді (Круш., Буденний хліб.., 1960, 171); Над нею, коло неї увихається.. безліч дрібосеньких [дрібнесеньких] комашок (Коб., І, 1956, 495).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 366.