УВА́ЖНИЙ, а, е.

1. Який сприймає або робить щось з увагою (у 1 знач.). Він зробив над собою зусилля, старався бути занадто уважним, обдумував слово, перше ніж мав сказати (Коцюб., II, 1955, 286); Ти грав би краще за мене, коли б ти був уважнішим (Багмут, Щасл. день.., 1951, 104); Творець мовчав, на грудях склавши руки, Здавалося, замріявся та й годі, Але уважний і старанний учень Побачив те, що іншим не під силу (Гірник, Стартують.., 1963, 10); І вже сидить оточений партизанами Митько під дубом — «у штабі». Командир загону, коваль, кулеметник, представник з підпільного комітету уважні й зосереджені (Головко, І, 1957, 372); // Який виражає увагу. Проходячи біля дочки, вона кинула на неї уважний погляд (Л. Укр., III, 1952, 502); Обличчя в Чубенкових бійців були зосереджені й уважні, їм наче не до серця ота врочистість зустрічі (Ю. Янов., II, 1958, 219); Цей ставний червонощокий юнак з розумними, уважними очима з першого дня зацікавив Черниша (Гончар, III, 1959, 343); // Який виконується з увагою (у 1 знач.). Прикладів уважної і ретельної роботи радянських перекладачів над уже видрукуваними перекладами можна навести чимало (Рильський, IX, 1962, 28).

2. Який виявляє увагу (у 2 знач.) до кого-небудь; прихильний, доброзичливий, турботливий. Людмила була сьогодні до нього, як ніколи, уважна і прихильна (Головко, II, 1957, 486); Гай-гай, уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 185); // Люб’язний, привітний. Парася, як і годиться уважній господині, поспішно витерла рушником і без того чистого стільця (Збан., Переджнив’я, 1960, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 364.