УВАЖА́ТИСЯ (ВВАЖА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок.
1. Визнаватися ким-, чим-небудь, якимсь, прирівнюватися до когось, чогось. Вона [Войцехова] в цім закутку уважалася знаменитою лікаркою (Фр., VI, 1951, 166); Коли ж.. в сінях загудів самовар, прийшла черга на питання про хліб, бо коли надія роздобути цукру уважалась всіма безнадійною, то буханець разового, кислого, невипеченого хліба можна б було дістати (Коцюб., II, 1955, 435); Він [Воронцов] справедливо вважався найкращим оратором в дивізії і полку (Гончар, І, 1954, 111); Голубів на Горі ніхто не чіпав, не їв, вони вважались божою птицею, вільно виводились, зграями літали над зеленою Горою (Скл., Святослав, 1959, 69).
2. кому, рідко. Те саме, що здава́тися2 1. Те, що йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим — дочекатися з сина.. гідного наступника його капіталів, подавало мало надій на справдження (Фр., VIII, 1952,394).
3. розм. Рахуватися, бути записаним десь. Знову вийшла стара історія: вважався на одному факультеті, а лекції слухав на іншому (Довж., І, 1958, 21).
4. також безос., перев. із спол. що. Бути загальною думкою, судженням з приводу чогось; існувати (про поширену думку, судження). Вважалося, що перенесення образів, метафор, порівнянь, фонетичної музики тощо з однієї мовної стихії до іншої — річ зовсім неможлива (Рильський, IX, 1962, 59); Звідси було туди [до передової лінії фронту] кількасот метрів, але це вважалось смертельно далеко (Гончар, III, 1959, 401).
5. тільки недок. Пас. до уважа́ти 1-4. — Як що-небудь не так, зараз Марту кличуть — і ну вичитувати, а іноді і власним пальцем ув око ткнуть, щоб краще дивилась і ясніше бачила! Не вважалось на те, чи Марта тому виною, чи я (Мирний, IV, 1955, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 363.