УБОЛІВА́ННЯ (ВБОЛІВА́ННЯ), я, с.

1. Гострі переживання, глибокий сум у зв’язку з чим-небудь, за ким-, чим-небудь. Софта зітхнув. У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм, уболівання над занепадом одновірного народу (Коцюб., І, 1955, 293); З жалості одружився [Свирид] на молодій удовиці, діждався од неї двох дітей та й поніс її на кладовище з вболіванням, але без сліз… (Стельмах, Кров людська.., 1957, 15); Образ Міцкевича — поета і мислителя, страдника за долю свого народу, мрійника і гуманіста з його уболіваннями і тривогами ми бачимо в книзі [М. Бажана «Міцкевич в Одесі»] як живого (Мал., Думки.., 1959, 26); — Тільки журба та нудьга за тобою, ясний Одіссею, Та вболівання за тебе солодкий мій дух відібрали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 196); Ніна зрозуміла, що молодиця хоче перевести розмову на щось інше, аби не жалити свого серця вболіванням за сином (Шиян, Гроза.., 1956, 52).

2. Велика турбота, піклування про кого-, що-небудь, пов’язані з переживаннями, тривогою. Справжній поет не може бути двоїстим у своїх почуттях і тривогах душі, уболіваннях за людину і епоху (Вітч., 8, 1965, 140); Нині чесна праця, уболівання за народне добро піднімає і звеличує у нас кожного, робить людину багатою, духовно красивою (Ком. Укр., 11, 1962, 19); В його синіх очах Даша бачила тривогу і вболівання, готовність зробити все, що велить сумління (Жур., Даша, 1961, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 359.