УБА́ВЛЕНИЙ (ВБА́ВЛЕНИЙ), а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до уба́вити; // уба́влено, безос. присудк. сл. [Кіндрат Антонович:] Покійні отець мені не раз казали, що у метриці прибавлено мені годів. [Лукерія Степанівна:] Та чи прибавлено, чи убавлено, а вже ніхто ні вас від мене, ні мене від вас не відіб’є (Кроп., II, 1958, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 351.