ТІ́ТКА, и, ж.

1. Сестра батька або матері. Мати наша вмерла молодою. Я зостався у сповиточку, і випестила мене батькова сестра, а моя тітка, стара Мокрина (Вовчок, VI, 1956, 297); Раз, а інколи й двічі на рік прибувала до нас десь із-під Миргорода наша тітка, материна сестра, Ганна (Вас., II, 1959, 459); Оселились Орлюк і Уляна в Орлюкової тітки Антоніни (Довж., І, 1958, 328); // Те саме, що дядина. — Дядино! дядино! тітко! — кричу я до молодиці, а вона біжить (Н.-Лев., VI, 1966, 98); Ото й Зарванці. Тут живе й мій дядько та тітка (Коцюб., І, 1955, 459).

2. розм. Доросла жінка взагалі. [Кобзар (до поводатаря):] Миколо! Хто се за Броварки питає. [Хлопець:] Якась старенька тітка… У чорному вся, наче черниця (Мирний, V, 1955, 80); У безперервнім скорбнім русі.. Дядьки в брилях суворовусі з огнем докору у очах… Тітки, бабусі та дівчата. Вони спокійні: «Цоб, цабе»… Прощай, моя Вкраїно-мати, чи знов побачу я тебе?.. (Сос., II, 1958, 459); Тітки-санітарки.. чомусь вважали його далеким, може тому, що марив він Кримом та кримським небом (Гончар, II, 1959, 131); // Звертання до жінки, звичайно старшої за віком. — Будь ласкава, тітко, не сердься на мене і вибачай, що так з тобою прийшлося… (Кв.-Осн., II, 1956, 190); — Не хлібом єдиним жив буде чоловік, тітко Марино (Головко, II, 1957, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 150.