ТІМА́ХА, и, ч. і ж., заст.

1. Той, хто щось добре знає, уміє; майстер якоїсь справи. — Ну!.. Уміли готувати і на стіл давати! Знать, тімахи коло печі і дочка і мати! (Укр. поети-романтики.., 1968, 555); // Спритна, брава людина, молодець.

2. Нетяга, бідолаха. Знайшли Ентелла-сіромаху, Що він під тином гарно спав; Сього сердечного тімаху Будити стали, щоб устав (Котл., І, 1952, 94); Жене його із краю в край, тімаху, Людське лукавство да єхидство кляте (П. Куліш, Вибр., 1969, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 142.