ТЯ́ТИ і ТНУ́ТИ, тну, тнеш; мин. ч. тяв, тяла́, тяло́; мн. тяли́; недок.

1. перех. Різати, рубати. Не раз зимою, як у полі Нема роботи, а в стодолі Все зроблено і ліс не тнуть — Щоб панщини не дарувати, Він [пан] каже бу́ло лід орати (Фр., X, 1954, 272); Свідома воля й організована загальна погодженість [життя]! Інакше не варилася б сталь, блюмінги не м’яли б кількасотпудових виливанців [зливків] і ножиці не тяли б їх, як паперові бинди (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 19); // Те саме, що коси́ти 1. — Було тобі брати остреньку косу, В чистім полі траву тяти! (Чуб., V, 1874, 1058); Десь за вибалком, в ярузі, продзвеніли вудила: чи запасся кінь у лузі, чи коса траву тяла… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 107).

2. перех. і неперех. Бити, вдаряти. Що ти так тнеш коні? (Сл. Гр.); Іван тяв перший, просто в чоло (Коцюб., II, 1955. 343); // неперех., перен. Грати на якому-небудь музичному інструменті швидко, запально. На призьбі ж сиділи й троїсті музики та й тяли з усієї сили до танцю (Гр., II, 1963, 379); // неперех. Бити по чомусь, подаючи якісь сигнали. У бубни мідні тнуть, засурмили війська (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 363).

3. перех. і неперех. Жалити, кусати (про бджіл, комарів і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 347.