ТЯМОВИ́ТИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий, тямущий. За молодих літ баба (а не дід) тямовита була і рухлива — старалась про дітей (Барв., Опов.., 1902, 486); Дітлахи виявилися тямовитими (Тулуб, В степу.., 1964, 307); — А Левка навчила читати? — Так то ж Левко. Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (Стельмах, II, 1962, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 347.