ТЯМКИ́Й, а́, е́.

1. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий, тямущий. Проворний, жвавий, меткий, тямкий, дотепний до всього.., [Іван] був з тих, що йому пальця в рот не клади (Григ., Вибр., 1959, 350); Дядько давно захоплюється його здібностями. «Тямкий росте інженер» (Баш, На.. дорозі, 1967, 198).

2. рідко. З доброю пам’яттю, пам’ятливий. Уривок той малий, гекзаметра півчверта, перейняла в лозі тямка її прамати, а нині ви його повторюєте дзвінко, мої цикади! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 347.