ТЯ́МА, и, ж., розм. Здатність осмислювати що-небудь; кмітливість, тямущість; розум. — Сей Шелевило — брехунець, — дума Хапко, — а проте… Тями йому не бракує: зна, що личко, що ремінець… (Вовчок, VI, 1956, 280); Розпука пойняла господаря старого, Що весь йому горох поїли край дороги. Як мати з того гріш? Людина не без тями, Надумавсь він горох посіять за житами (Зеров, Вибр., 1966, 431); — Глядіть, люди! — погрожує Салоган. — Їдете [переселятися] в штанях набираних [з купованої матерії], а щоб не позбулись і вибійчаних! Одумайтесь, хто має тяму! (Стельмах, І, 1962, 24); // рідко. Свідомість. Вона почувала, що якийсь туман налягає на її тяму (Н.-Лев., V, 1966, 287).

◊ Без тя́ми: а) нічого не усвідомлюючи, з потьмареною свідомістю. Вона стояла німа, без тями, важко дишучи, безвладна, немов розбита (Фр., VII, 1951, 124); І ходжу я по місту без тями (Сос., І, 1957, 118); б) без пам’яті; в непритомному стані. Василь пішов двором. Щохвилини натикався то на перекинутий ослін, то на якогось без тями п’яного (Хотк., І, 1966, 118); Бра́ти (взя́ти) до тя́ми що — розуміти, усвідомлювати що-небудь. І я та «інженер» почули новину, Що з німцями зайшло в Росії на війну. Не зовсім ще тоді ми це взяли до тями (Рильський, Поеми, 1957, 262); Дохо́дити (дійти́) до тя́ми — осягати розумом що-небудь; розуміти, усвідомлювати. — Явтуше Калениковичу, — вигукує парубок.., — не втручайтеся до наших справ!.. — Бувай здоровий, коли так, — каже Явтух, — з вашими характерами ви ще довго до тями не дійдете! Сам батько сватає, а він пручається!.. (Ю. Янов., II, 1954, 190); Ма́ти тя́му до чого — мати здібності, уміння, хист до чого-небудь. Має тяму до римарства (Сл. Гр.); Нема́є (нема́) тя́ми до чого — немає здібностей, хисту, уміння до чого-небудь. Нема тями й воза помазати (Сл. Гр.); Не при тя́мі — з потьмареним розумом. — А що, Мирон Іванович? — говорить тоді голосно управитель. — Не повно ума, не при тямі, — одказує йому той (Вовчок, І, 1955, 176); Поверну́ти (верну́ти, привести́ і т. ін.) до тя́ми кого: а) повернути до нормального, свідомого сприйняття дійсності. Рип возів, притишені балачки привели його до тями (Панч, На калин. мості, 1965, 113); Вони підняли вгору гвинтівки, тричі вистрілили, і ці постріли привели Орисю до тями (Тют., Вир, 1964, 388); б) вивести з стану непритомності; Поверта́тися (поверну́тися, прихо́дити, прийти́ і т. ін.) до тя́ми: а) повертатися до нормального, свідомого сприйняття дійсності; опам’ятовуватися. [Молибога:] Вони ж зараз не при собі. Їх же морозить од спасіння життя. А як ми їх обігріємо та обласкаємо, тоді вони до тями повернуться (Мик., І, 1957, 311); Через деякий час він з подивом зупиняється біля того ліска, де ще недавно богомільна каша людей кружляла й плакала навколо пройдисвіта-святого. Тут Дмитро трохи приходить до тями і з дороги повертає на витовчену четвертинку Мар’яни (Стельмах, II, 1962, 340); — Чого ж стоїш, Якиме? Сідай на канапу, — запросив Терпило. — Не можу прийти до тями, Данило, — сказав Гузь, сідаючи (Бурл., М. Гонта, 1959, 15); б) опритомнювати. — Набрав [льотчик] висоту, кисню нема, став непритомніти.. При зниженні знову прийшов до тями, посадив літака, навіть не пошкодив (Гончар, Тронка, 1963, 21); При тя́мі й па́м’яті — у повному розумі, свідомому стані. Він до неї говорив, як чоловік при добрім змислі, розсудливо, при тямі й пам’яті (Вовчок, І, 1955, 163); Утра́тити тя́му: а) перестати нормально, свідомо сприймати дійсність. З розгону лобом грюкнувся [тамада] об підлогу. Коліна перегнув, спину зігнув, але тями не втратив: продовжував славити іменинника (Ковінька, Кутя.., 1960, 138); б) знепритомніти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 345.