ТЯ́ЖКО.
1. Присл. до тяжки́й 1-10; вищ. ст. тя́жче. Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на забідовані коні Мортка (Кобр., Вибр., 1954, 78); Рясні гойдаються сади На яснотканих гобеленах, Налиті пурпуром плоди Звисають тяжко з віт зелених (Рильський, II, 1960, 106); Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор (Стельмах, II, 1962, 20); Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач (П. Куліш, Вибр., 1969, 134); Я знаю, що він убогий, і хворий, і тяжко заробляє на хліб (Л. Укр., III, 1952, 692); Кожне тітчине слово гострим ножем поверталося у серці Гнатовому.. То він — Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті..! (Коцюб., І, 1955, 25); Тихо в хаті та сумно, тільки чутно, як братова плаче, або брат тяжко.. зітхне (Вовчок, І, 1955, 42); На тимчасово окупованій ворогом Україні старі мої вчителі потрапили в біду: позбавлені пенсії, жили дуже тяжко (С. Ол., З книги життя, 1968, 71); Іванко тяжко плакав по смерті свого добродія (Фр., VIII, 1952, 280); Сидить батько кінець стола, На руки схилився; Не дивиться на світ божий: Тяжко зажурився (Шевч., І, 1963, 25); Тяжко мучиться Оксен і стогне уві сні (Тют., Вир, 1964, 532); Тяжко ревнули широкими горлами чавунні гармати (Довж., І, 1958, 259); Хорувала вона тяжко тижнів ізо три (Вовчок, І, 1955, 68); — Вітю, а він що, дуже тяжко поранений був? (Головко, І, 1957, 477); // розм. Дуже, надзвичайно. Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар (Котл., І, 1952, 103); Була удова Векла Ведмедиха.. на усе село!..Тяжко розумна була! (Кв.-Осн., Вибр., 1937, 312); Черевань був тяжко грошовитий (П. Куліш, Вибр., 1969, 49).
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про відчуття великої ваги, що потребує значних зусиль або крайнього напруження в дії. — На плечах несете мливо?.. Тяжко? — Аби тільки було що нести (Стельмах, II, 1962, 69); Він перевіз її [Юлю] на другий берег Дніпра, і хоч як йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом (Тют., Вир, 1964, 449); // Про наявність знегод, труднощів, страждань. В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Шевч., II, 1963, 16); Час вмирати, Бо страшно, тяжко в світі жить (Фр., XIII, 1954, 144); Хлопці бачили, як тяжко живеться молодиці, і одностайно вирішили допомогти по господарству (Тют., Вир, 1964, 358); // Про почуття неприємного фізичного стану, втоми, болю і т. ін. — А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало! (Шевч., І, 1963, 319); // Про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан. — Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? Нащо брови змальовала [змалювала], Дала карі очі? Ти все дала, тілько долі, Долі дать не хочеш! (Шевч., І, 1963, 153); Туга гнітила серце Олександрі.. Їй було так гірко, так тяжко на світі! (Коцюб., 1, 1955, 68).
◊ На серці́ (се́рде́ньку) тя́жко див. се́рце, се́рде́нько; Тя́жко на душі́ кому, у кого — хтось дуже сумний, з гнітючим настроєм, у важкому душевному стані. Довго їхав Шрам, понуривши голову: тяжко стало старому на душі (П. Куліш, Вибр., 1969, 74); — Свирид приходить до мене, коли йому тільки дуже тяжко на душі (Стельмах, II, 1962, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 344.