ТЯГУ́ЧИЙ, а, е.

1. Здатний розтягатися, збільшуватися в довжину й ширину, не розриваючись. Тягуче кісто [тісто] — коржа не можна розкачать: що розкачаю, то воно знов збіжиться (Сл. Гр.); Тягуча гума; Тягуча шкіра.

2. Липкий, в’язкий, який тягнеться від дотику. Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина (Коцюб., І, 1955, 357); Широнін усміхнувся. Ще міцніше потис руку полковника і по черзі переступив з ноги на ногу, витягаючи їх з рідкої, але тягучої твані (Ле, Мої листи, 1945, 182); Тягучий мед; Тягучий слиз.

3. Який довго триває; надміру довгий, розтягнений. Сидять купами вподовж усього ешелона [солдати], навпроти своїх вагонів, ведуть тягучі розмови (Гончар, Людина.., 1960, 82).

4. Протяжний, повільний (про голос, звук і т. ін.). Той голос, липкий, тягучий, живе в моїх вухах, обліпив мозок (Коцюб., II, 1955, 189); Знадвору долітає тягучий дзвін, ніби крізь сон скликаючи людей до служби (Вас., І, 1959, 325); Щоп’ятниці [татари] довго грали на саморобній зурні тягучих татарських пісень (Тулуб, Людолови, І, 1957, 319); Дід гостював у дочки, пив горілку за здоров’я своїх онуків, співав у гурті з родичами тягучих та голосистих пісень (Гуц., Скупана.., 1965, 4).

5. перен. Одноманітний, нудний. Думки тягучі й важкі, вони розривають мозок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 183); У кабінеті запала глуха, тягуча тиша (Кучер, Прощай.., 1957, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 342.